В Італії цю тактику вперше почав застосовувати Нерео Рокко наприкінці сезону 1946/47, першого свого сезону на посаді головного тренера клуба «Трієстина». Саме Рокко вважається винахідником «справжнього», італійського катеначо з типовою формацією команди 1-3-3-3 з акцентом на обороні; інші модифікації схеми передбачали формації 1-4-4-1 і 1-4-3-2.
Використання катеначо дозволило «Триєстині» під керівництвом Рокко несподівано дістатися до другого місця в чемпіонаті Італії 1947/48року; майже десять років згодом він повторив це досягнення з «Падовою» в сезоні 1956/57. Очоливши в 1961 році титулований «Мілан», в1962 році він привів його до десятого в його історії скудетто і до Кубка чемпіонів в 1963, а в 1967–1972 роках виграв з «Міланом» одинадцяте скудетто, Кубок Італії, Кубок кубків, ще один Кубок чемпіонів і Інтерконтинентальний кубок.
Іншим відомим поборником і інтерпретатором катеначо в Італії був аргентинський тренер «Інтера» Еленіо Еррера, котрий в 1960-х роках запровадив в клубі суворо прагматичний стиль гри з орієнтацією виключно на перемогу із будь-яким рахунком і не приділяючи уваги привабливості гри для глядачів. Улюбленим рахунком «Інтера» цієї доби була перемога 1:0, результат розважливої і впевненої гри в обороні відразу після здобуття переваги і до кінця матчу.
Катеначо у виконанні Еррери нагадувало первісну тактику verrou Карла Раппана: три захисника з задачею руйнування атак супротивника і лібероза їхніми спинами. Перед лінією оборони знаходився плеймейкер (як правило, Луїс Суарес Мірамонтес), здатний виконувати далекі влучні передачі над центром поля, доправляючи м’яч півзахисникам і нападникам. Незважаючи на малу кількість голів і загальну невиразність такої гри, ця тактика давала вражаючі результати: «Інтер» з Еррерою на чолі тричі вигравав чемпіонат Італії і двічі посідав друге місце, а також виграв два Кубка чемпіонів і два Інтерконтинентальних кубка.
У процесі розвитку катеначо і пошуку способів йому протистояти наприкінці 1960-х років виникла і сформувалася, переважно в країнах північної Європи, філософія «тотального футболу», яка мала домінувати в європейському футболі в наступному десятиріччі; її основним поборником на клубному рівні був амстердамський «Аякс», а на міжнародному — збірні Нідерландів і Західної Німеччини. Фінальний матч Кубка чемпіонів 1967року між «Інтером» і «Селтіком» вважається відправною точкою занепаду чистого катеначо і переходу ініціативи до школи «тотального футболу»; в цьому матчі «Інтер» здобув перевагу дуже рано і виявився нездатним утримувати рахунок протягом всього матчу під шаленим тиском шотландців; «Селтік» переміг з рахунком 2:1.
