У 1925 р. ФІФА змінила правило про положення «поза грою»: відтепер гравець не був «поза грою», якщо в момент передачі (на нього) перед ним стояло принаймні 2 футболісти (тобто, у більшості випадків — воротар і один польовий гравець). До того правило передбачало 3 гравців. Захисники легко переривали атаки противника — навіть якщо воротар і захисник стояли біля самих воріт, інший захисник вибігав ледь не до центру поля і вся територія між ними була зоною офсайду. З 1925 року нападники дістали більшу свободу дій по всій ширині поля. Одним пасом форварду можна було вивести його на небезпечну позицію як справа так і зліва. Двоє захисників уже не могли контролювати всю ширину поля. Треба було відтягнути назад додаткового гравця. Після довгих експериментів головні принципи гри з 3 захисниками сформулював тренер «Арсеналу» Герберт Чепмен. Завдяки ефективним нововведенням «Арсенал» за вісім років 5 разів виграв чемпіонат і двічі Кубок Англії. Через своєрідне розташування футболістів схему почали називати «дубль-ве» або «дубль-ве ем».

Завдання гравців у системі 3-2-5:

3 захисники. Правий захисник криє лівого крайнього нападника суперника, лівий — правого крайнього. Середній грає проти центрфорварда.
2 півзахисники грають проти двох напівсередніх нападників («інсайдів»). Більшість часу допомагають обороні.
Перша лінія нападу — двоє інсайдів. Грають між півзахисниками і 3 нападниками на вістрі. Завдання: вивести на добру позицію одного з 3 форвардів попереду, а під час оборони відійти назад, заважаючи суперникам розігрувати м'яча в середині поля.
Найближче до воріт противника — двоє крайніх і середній нападники. Завдання крайніх: на швидкості пройти флангом і дати паса середньому, який грає в штрафному майданчику. Оборонних функцій майже не мали.